[Також опубліковано сербохорватською; раніший варіант — словенською]
Якою мовою розмовляють цигани (роми), звідки взялась ця мова і що вона може розповісти про них, їхню самосвідомість у наші часи і в минулому? Тут ми наведемо кілька загальних відповідей, які на ці питання дає сучасне циганське (ромьске) мовознавство. За походженням циганська (ромська) мова належить до індоарійської групи індоєвропейських мов. Крім ромів (циган), індоарійськими мовами говорять, найголовніше, мешканці сучасних Індії, Пакистану, Бангладеш (та інших сусідніх країн). Циганська мова ― єдина європейська і, ба більше, балканська мова індійського походження. Отже, генетично вона повʼязана з індійськими мовами, але під час контактів вона набула деякі типологічні риси мов, що належать до так званого балканського мовного союзу [Uhlik 1973]. Пращури циган (прароми, або працигани), покинувши свою індійську прабатьківщину, поступово дісталися до південно-східної Європи, де їхні діалекти почали формуватися в уже більш-менш знайомому нам вигляді.
Усвідомлення того, що цигани прийшли з Індії, є плодом наукової роботи на світанку сучасної лінгвістики. Звʼязок циганської мови з мовами Індії встановлено в XVIII в., але перші підозри виникли вже в XVII ст. [Bakker 2017]. Проте, на сьогоднішній день точніша генетична приналежність циганської мови серед мов Індії є відкритим питанням. Слід сказати, що навіть в межах новоіндійських мов генетична класифікація не завжди є ясною. Головна проблема полягає в тому, що давньоіндійська мова (ведійський і класичний санскрит), середньоіндійські мови (палі і пракрити) і новоіндійські мови (десятки «великих» мов з їхніми численними варіантами) не зводяться до однозначного генеалогічного дерева, не кажучи вже про циганську, яка відокремилась від них дуже рано. Проте, циганська мова, хоча, ймовірно, і не є прямим нащадком будь-якого з відомих давніх або середньоіндійських ідіомів, є ближча до новоіндійських мов т.зв. центральної зони (хінді-урду, раджастхані тощо), що проявляється в деяких особливостях фонетичного розвитку. Це автоматично поміщає ранню циганську прабатьківщину кудись у центральну Індію [Turner 1926][1].
Цікаво, що і за межами Індії циганська має щонайменше двох близьких родичів, а саме мови домарі (збереглася зокрема в одному районі Єрусалиму) і ломаврен (раніше розмовляли у Вірменії). Носіїв цих мов іноді називають «азіатськими циганами», хоча дуже сумнівно, що вони і роми коли-небудь належали до однієї етнічної групи. Однак ендоніми (власні назви самих себе) всіх цих трьох народів: řom, dom, lom, очевидно, походять з одного і того ж давньоіндійського слова ḍomba- (з ретрофлексним приголосним на початку), тепер ḍom, яке є назвою членів певних соціальних груп з характерними заняттями (зокрема музика і ковальство) в різних областях сучасної Індії [Matras 2004: 15]. Хоча, вочевидь, йдеться не про одну мовну групу, а лише про загальне соціальне коріння, схожість між мовою циган-ромів, домів і ломів (в останньому випадку, лише залишками мови) доволі яскрава.
Що можемо дізнатися про історію циган з їхньої мови? Зважаючи на брак надійних ранніх історичних свідоцтв про ромів, єдиним джерелом реконструкції міграційного шляху їхніх предків є мова, особливо лексика. Крім первісних індійських слів, в циганській мові наявні декілька доєвропейських лексичних шарів, а саме: дардський, іранський і вірменський. Яскрава особливість іранського (здебільшого перського) компонента — цілковитий брак арабізмів. Цей факт приводить багатьох циганознавців (ромологів) до висновку, що міграція циган через територію іранських мов мала відбутися до мусульманського завоювання Персії (середина VII століття) [Tcherenkov, Laederich 2004: 15]. Якщо це так, то, з огляду на те, що пращури циган мали провести довгий час серед дардів, їхній вихід з центральноіндійської прабатьківщини відбувся декількома століттями раніше. Деякі вчені наводили ранні запозичення в циганську нібито з арабської, проте в усіх випадках ці слова мають іншу етимологію.[2] Другий аргумент на користь раннього виходу — вигляд в циганській вірменських запозичень з архаїчним приголосним [ł], який не пізніше за X століття в вірменській мові перейшов у [ɣ][3]. Неясно, скільки було хвиль міграції циган (доми і ломи — не рахуються), але можливо, що, навіть якщо хвиль було декілька, всі групи циган-ромів так чи інакше становили культурну і мовну спільноту (принаймні часткову, але точно окремо від ломів і домів).
Останній більш-менш спільний лексичний шар — це запозичення з грецької, що вказує на захід Малої Азії і схід Балкан (тобто на Візантійську імперію)[4]. У XII столітті зʼявляються перші (ненадійні) свідоцтва, які, можливо, стосуються ромів. Отже, прароми пройшли довгий шлях від Індії через сьогоднішній Афганістан, Іран, Вірменію (яка тоді простягалася далі на південь), Туреччину — аж до Балкан, після чого почалася нова ера в долі циганської мови в балканському культурному середовищі в оточенні носіїв балканських романських і південнословʼянських мов. Скільки це тривало, не зовсім ясно — ймовірно, два або три століття, після чого циганська спільнота розпалася, і почалося розселення по різних країнах. Ми можемо визначити найпізніші дати циганських переселень, бо знаємо, коли зʼявляються згадки про циган у різних країнах Європи, зокрема в Німеччині (1406 р.), Іспанії (1425 р.), Великій Британії (1506 р.). Однак існують і непрямі, тобто знову-таки мовні, ознаки, що оможливлюють датування найранішого кінця цього «ранньоциганського» балканського періоду. Йдеться про «загальнобалканські» слова. Одне з таких слів в циганській мові — запозичення з якоїсь балканської мови — púška ʽрушницяʼ, тобто ʽвогнепальна бойова або мисливська зброяʼ (на Балкани це слово потрапило, ймовірно, від німців), наявне в більшості циганських діалектів, хоч як би далеко вони потім не опинилися один від одного. Походження цього слова можна повʼязати з початком виготовлення рушниць у Європі в XIV столітті, а це означає, що принаймні доти цигани становили досить компактну спільноту (десь на Балканах).
Подальший розвиток циганської мови відбувався у формі окремих діалектів, частково ізольованих один від одного. Деякі з них знову змішувалися, але це не означає, що генетична класифікація неможлива (щоправда, наразі доброї ще немає). Хай там як, очевидно, що існує кілька основних груп, до складу яких входить більшість діалектів. Відповідно до сучасної класифікації (в якійсь мірі географічної та ареальної) є, щонайменше, чотири великих діалектних групи [Matras, 2004: 7]. Цигани, які, мабуть, не пішли з Балкан після розпаду спільноти, розмовляють діалектами балканської групи (під впливом грецької мови)[5]; на румуномовній території утворилися волоські діалекти[6]; в угорському середовищі — центральні (або карпатські) діалекти[7]; в німецькому — північні діалекти.[8] Крім того, є і кілька ізольованих діалектів, які важко віднести до якої-небудь групи.[9]
Наскільки добре циганська мова описана і відома лінгвістам? Попри наявність десятків словників і граматик різних діалектів, на жаль, жоден з них не описаний на рівні, хоча б приблизно порівнянному з описами інших європейських мов. Перший докладний граматичний і словниковий опис значного числа циганських діалектів зробив видатний словенський лінгвіст Франц Міклошич [Miklosich 1872-80]. Деякі діалекти було описано напередодні їх зникнення, наприклад, дуже багатий валлійський діалект вимер майже одразу після того, як отримав чудовий опис [Sampson 1926]. Гурбетський діалект (поширений в країнах колишньої Югославії) докладно описано в численних працях Раде Ухліка. Краще, ніж інші діалекти, описано келдерарській діалект, який має кілька граматик, наприклад [Boretzky 1994], а тепер і [Ослон 2018].[10]
Наскільки циганські діалекти відрізняються один від одного? Чи є єдиною ромська мова? Як і в будь-якій іншій мовній групі (наприклад, словʼянській), відмінності залежать від часу, проведеного без контакту, і ступеня впливу ззовні. Наприклад, словенська мова зазнала приблизно тисячі років індивідуального розвитку в складі південнословʼянської мовної підгрупи, а потім піддалась сильному німецькому впливу (тепер це відчувається головно в кальках), коли ж, скажімо, російська мова розвивалася незалежно від словенської в цілком іншому культурному середовищі, і тому між цими мовами зараз практично немає взаєморозуміння за межами базисної лексики. Точно так само досить важко порозумітися, наприклад, носіям прекмурського циганського діалекта (в Словенії) і носіям російськоромського (хоча вони генетично ближчі, ніж наведені словʼянські мови). Зазначимо, що, на відміну від словʼянських, в циганській мові відсутній літературний регістр, тому все, що не успадковано, запозичується безпосередньо з домінуючої мови, що в деяких випадках (якщо домінуючі мови абсолютно різні, як, наприклад, грецька й угорська), породжують непереборні труднощі для міждіалектного спілкування. Оскільки циганську мову вельми слабо кодифіковано (попри кілька спроб), можна сказати, що як розмовна мова вона існує лише в вигляді діалектів, а це значить, що питання про існування єдиної циганської мови є досить абстрактним. Як би там не було, згідно з однією з класифікацій («Етнолог»), існує аж сім циганських (ромських) мов. Проте, в мовознавстві цу мову здебільшого вважають за більш-менш конкретну мовну сутність.
Щодо самосвідомості носіїв циганської мови, то слід сказати, що сьогодні немає єдиного «циганського суспільства», хоча цигани, згідно зі своїми традиційними уявленнямя, рішуче відокремлюють себе від інших народів. Щодо відмінностей у самосвідомості різних циганських груп, то тут ситуація набагато складніша. Звʼязки між групами можуть бути тісними або майже відсутніми; обʼєднання нетериторіальні і засновані зазвичай на спільності походження (тобто останнього вихідного пункту міграції). Існують також особливі групи, наприклад, німецькі сінті, представники яких іноді навіть наполягають на тому, що не є ромами (циганами) [Tcherenkov, Laederich 2004: 373], що, безумовно, повʼязано з тим, що старий ендонім rom у них майже повністю витіснено новим екзонімом sinti.[11]
Це підводить нас до питання екзонімів, тобто назв циган у нециганскіх мовах. У Європі є дві основні традиції. Одна з них походить від не зовсім ясного грецького слова XI ст. Ἀθίγγανοι [атхі́нґаной] (спочатку так іменували одну монархіанскую єретичну християнську секту, яка, мабуть, не мала до циган жодного стосунку). Це дало слово циган і т.п. в словʼянських мовах, ţigan [ціга́н] у румунській, zingaro [дзі́нгаро] в італійській, Zigeuner [ціго́йнер] у німецькій тощо. Друга традиція повʼязана із середньовічною хибною думкою, що цигани прийшли з Єгипту, що дало такі слова, як англійське Gypsy [джи́псі], іспанське gitano [хіта́но], грецьке Γύφτος [ї́фтос] та ін. Останніми десятиліттями ці традиційні назви циган в багатьох країнах (але не скрізь) поступово зникають з офіційного та наукового обігу як неполіткоректні та замінюються на запозичене з циганської мови слово ром (rom, řom, rrom та ін.) ʽциганʼ. Отже, спостерігаємо цікаве явище: колись геть невідомий ендонім одного народу проникає одночасно до багатьох мов[12], замінюючи собою традиційні слова. Це результат певних суспільних змін, зростаючого руху за права ромів, а також різних міжнародних впливів, повʼязаних з діяльністю численних неурядових організацій.
У контексті згаданих громадських змін роми, які століттями розмовляли одною або кількома мовами, крім своєї, зберігаючи її як рідну, нарешті починають масово переходити на домінуючі мови. Щоправда, вимирання ромських діалектів не є новим явищем: наприклад, іспанський ромський діалект існував лише у формі лексичних залишків вже в XVII столітті [Bakker 1995], тобто повністю втратив власну граматику і став параромськім ідіомом. Те саме відбулося з англійським (в XIX столітті) і валійским (на початку XX) діалектами. Але зараз втрата ромської мови стрімко прискорюється.
Щодо життєздатності живих ромських діалектів, то слід сказати, що всі вони є під серйозною загрозою. У наші дні ромські діалекти мають всі ознаки живих мов тільки в умовах соціальної ізоляції (і тому, на жаль, дискримінації). Поки всі або більшість ромів кочували і мало інтегрувалися в політично домінуючу культуру, вони зберігали свою мову як єдиний спосіб внутрішньогрупового спілкування. Вони нерідко ставали жертвами насильницької асиміляції або прямої агресії та геноциду. Але навіть в сприятливіших умовах, завдяки контактам і поступовій «природній» інтеграції, а також, що важливе, освіті, поступово щораз більше сфер захоплює мова неромського оточення, тим більше, що престиж рідної ромської мови майже завжди низький у самих носіїв. І досі не забуваючи своєї мови, молоді роми все одно переходять на інші мови. Така ситуація сьогодні звичайна в більшості ромських груп. Навряд чи можна назвати надмірно песимістичним прогноз, що, хоча протягом кількох десятиліть ромська мова, безсумнівно, не зникне повністю, однак для більшості мовців вона стане другою, допоміжною мовою. Таке становище є вже типовим для значної частини ромів світу, але є винятки. Наприклад, келдерари в колишньому Радянському Союзі, як і раніше, користуються ромською як єдиною насправді рідною мовою: багато хто з дітей дошкільного віку майже не знайомі з російською мовою, все життя в «таборах» (російські й українські келдерари живуть в російськомовному оточенні, але компактно й ізольовано від неромів) відбувається ромською. Вони зберігають давні ромські традиції і свідомо огороджують себе від зовнішніх впливів. Це не означає, що немає мовної інтерференції, але російська і далі залишається для них «іноземною». Неясно, як інакше в таких обставинах можна (принаймні тимчасово) зберегти ромський мову. Подальша доля циганської мови, як і інших переважно усних мов, залежить не тільки від державної підтримки, але й від бажання самих мовців продовжувати користуватися своєю мовою і передавати її дітям.
Примітки
[1] З іншого боку, деякі циганські діалекти мають архаїчну морфологічну рису: в низці волоських діалектів зберігаються залишки середнього роду у формах множини [Ослон 2012], що зближує циганську мову з деякими мовами з інших зон, що зберегли середній рід (ґуджараті, конкані, маратхі, західнопахарскі діалекти)
[2] Наприклад, циганське слово berk, brek ʽпазухаʼ, яке вважали арабізмом, — насправді, швидше за все, іранізм, пор. курд. berîk ʽнагрудний карманʼ (навряд чи вірно наше попереднє припущення про звʼязок з санскр. वरक <varaka-> ʽплащ; полотноʼ [Oslon 2017: 331]).
[3] Пор. циг. thalík ʽпальтоʼ з вірм. թաղիք: у давній (реконструйованій) вимові [thałíkh], тепер [thaɣíkh] ʽповстьʼ.
[4] Наприклад, в усіх циганських діалектах назви чисел 7, 8, 9 запозичені з грецької мови.
[5] Балканська група: (зокрема) т.зв. румелійський, сепечі, арлі, ерлі (в Греції, Албанії, Македонії, Косові), кримський (зараз здебільшого на півдні Росії), урсарський (здебільшого в Румунії); один діалект «повернувся» на схід (діалект ромів-зарґар в Іранському Азербайджані), окрема підгрупа цих діалектів: дріндарі, калайджі, бугурджі (в Болгарії).
[6] Волоська група (сформувалася в румунському оточенні, звідси потужний румунський вплив) включає т.зв. староволоські діалекти (кілька діалектів у Греції, гурбетський — здебільшого в Боснії і Герцеговині, сервіцький в Україні) і нововолоські (або південноволоські) — найчисленніша група (до кінця XIX ст. тільки в Румунії, а тепер носії живуть по всьому світі): влахицький (в Україні та Росії), келдерарський, ловарський (зазнав, крім румунського, ще й угорського впливу), чурарський, мачванський та ін.
[7] Центральна група (потужний угорський вплив): чеський (вимерлий), східнословацький (Чехія, Словаччина, Україна), ромунгро (Угорщина, Словаччина), вендський (Словаччина), прекмурський (Словенія), бургенландський (Австрія) та ін.
[8] Північна група (спочатку німецький, потім різні впливи): сінті (Німеччина), мануш (Франція) та інші близькі ідіоми в багатьох країнах (наприклад, сінті в Італії); сюди ж належить і т.зв. північно-західна група: польськоциганський (Польща), литовськоциганьский (Литва), лотфітка (Латвія, Естонія), російськоциганський (Росія, Україна).
[9] Ізольовані: англійський і валлійський (обидва вимерлі), іберійський (вимерлий), південноіталійський, хорватський, доленьський (Словенія).
[10] Ця книга є найобсяжнішим і граматичним описом будь-якого циганського діалекту.
[11] Існує думка, що слово сінті походить від sindhi (пор. назву пакистанської провінції Сінд), але цього неможливо довести, бо етнонім sinti засвідчений лише з XVIII в. [Matras 2004: 70]; окрім того, це зближення наштовхується на фонетичні труднощі.
[12] Форми цього етноніма в багатьох мовах ще не усталилися, пор., наприклад, форми множини в англійській: R(r)om, R(r)oms, R(r)oma тощо. Факультативне подвійне «Rr-» на початку слова зображує особливий розкотистий (або гаркавий) звук в частині циганських діалектів.
М.В. Ослон
Бібліографія
Bakker 1995: Peter Bakker. Notes on the genesis of Caló and other Iberian Para–Romani varieties // Yaron Matras (ed.). Romani in contact: The history, structure and sociology of a language. Amsterdam: Benjamins.
Bakker 2017: Peter Bakker. The first suggestion of an Indic connection of the Romani language: Tentzel 1689 // Kirill Kozhanov, Mikhail Oslon, Dieter W. Halwachs (eds.). Das amen godi pala Lev Čerenkov. Graz.
Boretzky 1994: Norbert Borezky. Romani: Grammatik des Kalderaš-Dialekts mit Texten und Glossar. Berlin.
Matras 2002: Yaron Matras. Romani. A linguistic introduction. Cambridge.
Matras 2004: Yaron Matras. The Role of Language in Mystifying and Demystifying Gypsy Identity // Nicholas Saul / Susan Tebbutt, The Role of the Romanies: Images and Counter-images of “Gypsies”/Romanies in European Cultures, Liverpool University.
Miklosich 1872–80: Franz Xaver Ritter von Miklosich. Über die Mundarten und Wanderungen der Zigeuner Europas, 12 Tle. Wien.
Ослон 2012: М.В. Ослон. Отражение древнеиндийского среднего рода в цыганском // Вопросы языкового родства. № 8. М., 2012. 93–100.
Oslon 2017: Mikhail Oslon. Jek puśimos la istorijaka fonetikako la kêldêraricko śibaki: le vokalongê źutengi e : ê aj i : î distribucîja // Kirill Kozhanov, Mikhail Oslon, Dieter W. Halwachs (eds.). Das amen godi pala Lev Čerenkov. Romani historija, čhib taj kultura. Graz: GLM, 2017.
Ослон 2018: М.В. Ослон. Язык котляров-молдовая. Грамматика кэлдэрарского диалекта цыганского языка в русскоязычном окружении. Москва: ЯСК, 2018.
Sampson 1926: John Sampson. The Dialect of the Gypsies of Wales. Oxford, 1926.
Tcherenkov, Laederich 2004: Lev Tcherenkov / Stéphane Laederich. The Rroma Otherwise known as Gypsies, Gitanos, Tsiganes, Tigani, Çingene, Zigeuner, Bohémiens, Travellers, Fahrende etc. 2004.
Turner 1926: Sir Ralph Lilley Turner. The position of Romani in Indo-Aryan // Journal of Gypsy Lore Society, Vol. V, No. 4, 1927.
Uhlik 1973: Rade Uhlik. Govori južnoslovenskih Cigana u okviru balkanskog jezičkog saveza // Godišnjak. Knjiga X. Centar za balkanološka ispitivanja. Akademija nauka i umjetnosti Bosne i Hercegovine. Knjiga 8. Sarajevo.